17. Профілактика захворювань людини. Імунітет

11 Б 15.04.2020 (карантин)

12/16 6.04.2020 (карантин)

13/19 10.04.2020 (карантин)

17 Д-2 30.03.2020 (карантин)

18 А-2 3.04.2020 (карантин)

Профілактика захворювань людини. Імунітет

1. Профілактика неінфекційних захворювань. [4] с. 242-243

2. Профілактика інфекційних захворювань. [4] с. 243-247

3. Імунна система людини. [4] с.250-254

Основні поняття та терміни: неінфекційна та інфекційна хвороба, інвазивні хворобоби, генетичні хвороби, ефект плацебо, карантин, абсерваціяя, вакцінація, імунітет (вроджений (природній) та набутий, постійний та тимчасовий), епідемія, пандемія.

Прдивіться відеоролики, після чого ознайомлюйтесь з теоетичним матеріалом: (в ютубі можна включити швидкість 1,25 - це не вплине на якість відео, зазвичай все розповідається досить повільно)

1. Профілактика неінфекційних захворювань.

2. Профілактика інфекційних захворювань.

Приклади пандемій, що це таке https://www.youtube.com/watch?v=7ppnETVBwQg (пришвидшуємо - на 1,5 добре сприймається, надзвичайно цікаво про природу) (рос. мовою)

3. Імунна система людини.

Клітинний імунітет https://www.youtube.com/watch?v=jFJkTOEf-0M (5:53)

Імуна система https://www.youtube.com/watch?v=LgcJeL48bXM (7:0) дуже цікаво про організм (обережно - російською мовою)

Міфи про імунітет https://www.youtube.com/watch?v=j-SmutRBO98 (6:38)

(при роботі з матерілом зверніть увагу на кольорові мітки тексту: бордовим кольором виділені варті для запам"ятовування місця, темно-зеленим кольором - приклади, на які варто звернути увагу)

1. Профілактика неінфекційних захворювань.

Профілактика неінфекційних захворювань полягає в мінімізації негативних впливів на здоров'я

Кожна сьома людина з десяти у світі помирає від захворювань, що не передаються від людини до людини, - неінфекційних хвороб. Їхня поява визначається нездоровим способом життя, шкідливими звичками, несприятливими соціальним і природним оточенням, спадковістю. Тому їхня профілактика й полягає у виконанні зазначених рекомендацій.

Так можна знизити ризик появи захворювань серцево-судинної системи (ішемічної хвороби серця, інсультів), забезпечивши нормальний рівень фізичної активності, уникнути хвороб обміну речовин (цукрового діабету ІІ типу) — скоригувавши харчовий раціон, зменшити ймовірність розвитку раку легень — кинувши палити, запобігти психозам — уникнувши надмірного стресу. Варто розуміти, що лише одна дія, наприклад, припинення вживання алкоголю чи активний біг щовечора з огляду на профілактику неінфекційних хвороб, краще, ніж її відсутність. Але для максимального зменшення ймовірності розвитку цих хвороб треба намагатися дотримуватися всіх запропонованих рекомендацій водночас.

Окрім здорової власної поведінки, потрібно максимально «оздоровити» своє довкілля якомога менше перебувати в забрудненому середовищі (наприклад, біля «брудних» промислових об'єктів, на магістральних вулицях міста), а частіше в парках чи за межами населеного пункту. Також регулярні медичні огляди в лікарів і лікарок різних спеціальностей, здавання аналізів і проведення діагностичних процедур.

Сучасна медицина володіє численними засобами корекції й лікування неінфекційних хвороб, тому навіть якщо вони з’явилися, не варто панікувати. Науково доведено, що позитивний настрій і віра в ефективність лікування сприяють одужанню (Таке явище отримало назву «ефект плацебо»).

Медичній науці відомі шляхи підвищення ефективності профілактики деяких хвороб, варто лише проконсультуватися в якісного спеціаліста. Останнє особливо актуальне для людей, що з генетичних причин схильні до тих чи тих порушень. Їм потрібно заздалегідь дізнатися про таку схильність (часто це можна зробити за родоводом) і враховувати ці знання в повсякденному житті.

2. Профілактика інфекційних захворювань.

Інфекційні й інвазивні хвороби передаються різними механізмами та шляхами

Інфекційні хвороби спричинені проникненням до організму збудників (інфекційних агентів) — вірусів, пріонів, бактерій, одноклітинних еукаріотів, грибів.

Якщо ж збудник є твариною-паразитом (глистом, комахою, кліщем), то захворювання називають інвазивним (Від лат. invasion — нашестя, напад).

На відміну від неінфекційних, інфекційні й інвазивні хвороби передаються від людини до людини. Спадкові (генетичні) хвороби також здатні передаватися від батьків до дітей, але, оскільки вони не спричинені організмом-збудником, їх не відносять до інфекційних чи інвазивних.

Для реалізації зараження інфекційний агент має:

· залишити організм хворої людини;

· перенестися через навколишнє середовище;

· проникнути до організму іншої людини.

Вихід збудника з організму хворої людини можливий завдяки фізіологічним виділенням (випорожнення, сечовиділення, чхання й кашель, кровотеча), завдяки укусам кровосисних комах, штучним шляхом під час медичних (уколи, переливання крові) чи косметологічних процедур (пірсинг, татуаж).

Надалі інфекційні агенти за участю неживих і живих компонентів довкілля переносяться до іншої людини. У перенесенні можуть брати участь повітря, вода, продукти харчування, предмети побуту, медичні інструменти, живі переносники тощо. Саме ці об'єкти й визначають шлях передачі інфекції (не плутати з механізмом). Зрештою, у певний спосіб збудник крізь покриви тіла потрапляє до організму іншої людини. Найчастіше для проникнення потрібне порушення покривів (наприклад, поранення шкіри) чи потрапляння збудника на слизову оболонку. Крім того, проникненню сприяє зниження загального рівня імунітету.

Ґрунтуючись на роботах українського епідеміолога Льва Громашевського, виокремлюють шість механізмів передачі інфекції, кожен із яких може реалізовуватися різними шляхами.

Оскільки швидко вилікувати інфекційну чи інвазивну хворобу не завжди можливо, то її носіїв треба помістити до карантину — в умови обмеження контактів інфікованої людини з іншими людьми.( Від італ. quarantena — сорок днів; у ширшому значенні карантин — це обмеження контакту людей із джерелом інфекції: певною особою чи групою особин, територією, товаром тощо) Задля цього люди з такими хворобами повинні або самоізолюватися (не ходити на навчання, роботу, не виходити з помешкання), або бути ізольованими в спеціальних інфекційних відділах чи лікарнях. Якщо такий карантин неможливий, то варто принаймні обмежити поширення власних виділень, одягнувши марлеву маску й ретельно миючи руки після відвідин туалету.

Інший підхід до профілактики зараження інфекційними й інвазійними хворобами полягає в захисті ще не інфікованих осіб. Для цього вони повинні ретельно дотримуватися правил особистої гігієни, здійснювати якісне миття й температурну обробку продуктів харчування та води, використовувати презервативи й уникати контактів із кров'ю та виділеннями інших людей.

Також варто боротися з тваринами-переносниками інфекцій за рахунок осушування боліт, використання інсектицидів (але робити це раціонально, лише якщо вигода перевищує несприятливу дію на довкілля), покращувати соціально-побутові умови малозабезпечених верств населення тощо. Не менш важливим елементом профілактики є суспільна гігієна й гігієна в медичних і косметологічних закладах прибирання, дезінфекція, стерилізація поверхонь і інструменту, використання одноразових шприців.

Зрештою, не менш ефективним підходом є підтримання високого рівня імунітету. Для цього потрібні нормальна рухова активність, здорове харчування, належний відпочинок, уникання стресів, комфортне соціальне середовище тощо.

Віруси й бактерії часто мають високий ступінь варіабельності у своїх поверхневих білках (які й розпізнаються імунною системою), тому в наступній хвилі епідемії набутий завдяки вакцині імунітет не спрацює ефективно, оскільки імунна система буде вже не здатна швидко розпізнати чужорідну речовину. Тому введення деяких вакцин, наприклад, вакцини від грипу, здійснюють щорічно, і вакцина має бути від того штаму інфекційного агента, епідемія якого очікується. Та й вакцинація подекуди не забезпечує захисту на все життя, та через певні проміжки часу деякі вакцини треба вводити повторно (наприклад, від дифтерії чи правця щодесять років).

Оскільки засоби пересування в наш час швидкі й розвинені, то носій збудника з одного регіону лише за кілька годин може опинитися в іншому, принісши зі собою інфекцію. Остання, через велику щільність проживання населення, може швидко передаватися від людини до людини і спричинити епідемію. Для уникнення цього ВООЗ і міжнародні тваринницькі організації запровадили систему швидкого сповіщення та розробили плани карантинних дій у разі початку епідемій. Отже, лише всезагальний контроль за джерелами інфекцій і їх поширенням може забезпечити достатній рівень захисту населення всього світу.

Перша історична згадка про епідемію стосуэться 430 року до нашої ери. Тоді загинуло фактично все населення міста Афін. Існувало декілька версій походження мору. Одна з них свідчила про те, що хвороба була завезена торговими кораблями з далекого сходу, інша гіпотеза звинувачувала спартанців у тому, що вони отруїли джерело води під час Пелопоннеської війни. Природньо, що були і думки релігійного характеру, що нібито епідемія це відповідь "Олімпу" на гріховне життя тамтешнього населення.

Епідемія – це масове поширення інфекційної хвороби серед населення відповідної території за короткий проміжок часу.

Пандемі́я (від грец. Παν «пан» – увесь + грец. Δήμος «демос» – народ) – епідемія, що характеризується найбільшим поширенням інфекційного захворювання на території усієї країни та сусідніх держав, багатьох країн світу, континентах. Характеризується відсутністю колективного імунітету в людства, і ефективних засобів профілактики (вакцина) та лікування. Серед інфекційних захворювань, які сягали масштабу пандемії: чума, холера, грип, коронавірусна хвороба 2019.

3. Імунна система людини.

Інколи всі заходи попередження захворювань не спрацьовують, і людина починає хворіти. Тоді до справи береться імунна система — сукупність біологічних структур організму, що беруть участь у його захисті шляхом пошуку й знищення небезпечних агентів: неклітинних, одно- і багатоклітинних паразитів, чужорідних тіл, отруйних речовин і перероджених клітин власного тіла. Основними «бійцями» цієї системи є різноманітні види лейкоцитів: лімфоцити, фагоцити й інші допоміжні клітини.

Вони утворюються в червоному кістковому мозку, а дозрівають і розмножуються в решті органів лімфатичної системи: тимусі (загрудинній залозі), лімфатичних вузлах і фолікулах (їх багато в мигдаликах і апендиксі), селезінці).

Іноді лімфатичну й імунну системи вважають однією й тією ж, оскільки органи й клітини обох систем є спільними. Тим не менш, лімфатична система виконує й інші функції, окрім захисної (наприклад, транспортує жири).

Компоненти вродженого імунітету забезпечують неспеціалізований захист.

Захист організму має три «лінії оборони»: захисні покриви, вроджений (неспецифічний) імунітет і набутий (специфічний) імунітет. Захисна функція покривів реалізується завдяки наявності механічного бар'єру між організмом і навколишнім середовищем. (Захисні покриви (з точки зору наявності від народження) можуть розглядатися як елемент уродженого імунітету, хоча вони й не є частиною імунної системи.) У людини таким бар'єром є шкіра, а також слиз, сльози й сеча, що захоплюють мікроорганізми та часточки пилу на поверхні травної, дихальної, сечостатевої системи і виводять їх із організму. Понад те, хімічні речовини також беруть участь у захисті на рівні покривів: так, до складу сліз і слини входить фермент лізоцим, що здатний руйнувати клітинну стінку бактерій, а в шлунку міститься соляна кислота й протеази, які ефективно знищують мікробів, що потрапили всередину.

Уроджений імунітет, подібно до захисних покривів, працює проти всіх чужорідних агентів, тобто є неспецифічним.

Також, на відміну від набутого імунітету, він спрацьовує одразу після потрапляння збудника до організму. До його складу входять як гуморальні (розчинені в рідинах тіла речовини), так і клітинні компоненти. Завдяки вродженому імунітету відбувається первинне знищення небезпечних агентів та активація набутого імунітету.